Сиджу за ноутом а на фоні гупіт і сміх дітей. Вони скачуть по | Iryna Klekit

Сиджу за ноутом а на фоні гупіт і сміх дітей. Вони скачуть по коридорі, перевертають речі.

Колись моя квартира видавалась тісною, а тепер у ній вся ця купа людей, і мені так радісно, що вони тут, у Польщі. Врятовані.

Я тепер чітко бачу навіщо людям захисні механізми. Буквально допомагають вижити. Не збожеволіти від страху і болі. То вже потім, коли відійде війна, всі рани почнуть даватись взнаки. А зараз діти сміються.

Вони показують фото розвалених будинків і рутинним голосом говорять: «Іра, ось над цією диркою жила моя однокласниця. Вони виїхали, встигли. А ось наш дім. Нє, то нічо, то тільки кусок взірваний.»

Відвертаю обличчя, витираю щоки. Глибокий вдих, раз, два, три, видих…

Моя донька розбирає коробки із іграшками разом із ніжними дівчатками і віддає їм. Світловолоса красуня каже: «О! Це авто пасуватиме до нашого великого лялькового будиночка. Коли повернемось додому, то буде класно»

Я вилітаю на кухню, щоб не було видно моїх сліз. Глибокий вдих, раз, два, три, видих…