2021-12-19 21:16:04
На днях листала фб і побачила пост про те, що у столиці з'явився новий притулок для постраждалих від домашнього насильства. І хай він маленький, всього на 15 жінок з дітьми, та це в 15 разів більше, ніж нуль.
І звичайно ж, під постом купа коментарів від чоловічих акаунтів, що шо за сексизм, от баби їх пиляють зранку до ночі, займаються психологічним насильством, а бідним хлопам навіть нема куди приткнутися, крім як на рибалку чи побухать в гаражі.
І мені стало так сумно - словами не передати.
Так, там в коментарях - купа ботів. та є і живі люди. Я походила по акаунтам. І от думаю: а вони ж серед нас. Купа чоловіків так думає, що а нєхуй його пиляти, хай баба сама розгрібається з своїми спиногризами. То ж її природне призначення. А буде пітюкати - то і в морду отримає, не треба доводити мужика. І якщо ви думаєте, що такого зараз нема - від'їдьте трохи від Києва і вийдіть зі своєї бульбашки.
Я от сходила недавно на "екскурсію" - та ну нахєр. І жінці справді нема куди податися, особливо якщо в неї діти і нуль власного житла. Це дуже красиво може виглядати в кіно: вона встала і просто в спідньому погнала на мороз, прихопивши лише документи, дітей/котів/собак і невеличку валізу.
Щороку від домашнього насильства помирає 600 людей, більшість з них - жінки. І це несмішна цифра.
А от деякі про насильство жартують. І нічого їм за це не є.
Мені пощастило: в сім'ї мене не били, як в інших. Наказували інакше: не помічали, не говорили зі мною, ставили в кут, де я могла стояти годинами - з дитинства була впертою, як осел. Правда, зараз вважаю, що моя наполегливість лише в плюс пішла. Якось вже в підлітковому віці мама замахнулася на мене віником, я відібрала і сказала, що ще раз - і я його зламаю об неї. Ще коли була зовсім малою, десь пішла гуляти без дозволу і коли повернулася, тато влупив мене по сраці гумовим тапком. До сих пір пам'ятаю, як пекла сідниця і як кілька тижнів сходив синець. Потім - лише кут як виховний процес. Ох, скільки я там віршів вивчила. І скільки молитв! Та все одно стояла на своєму.
І мені пощастило ще раз: в жодних стосунках жоден хлопець не піднімав на мене руку. Хоча я чула час від часу, що якщо жінка заслужила, то її можна і вдарити: ну там істерика в неї, чи зрадила. А так, звичайно ж, жінок не б'ють. І найгірше те, що я сама в це вірила.
Чому пишу, що пощастило? Бо це реально так. Бо, на жаль, ніхто на першому побаченні не скаже: "Я буду тебе принижувати і ламати твою самооцінку, наклепаю тобі дітей, ти кинеш роботу, будеш залежна від мене і за кожну провину - а вона завжди знайдеться - будеш замазувати синці або ховати їх під одягом".
15 жінок і три місяці - це катастрофічно мало. Та, можливо, це комусь з них дасть можливість таки повністю втекти. Бо, на жаль, частина жінок повертаються назад, в своє домашнє пекло.
І так, звичайно: "чоловіки теж потерпають від домашнього насильства". Тільки ви ж розумієте, що оті, під постом, зі своїм сексизмом і жіночим пилянням - це ніхуя не страдальці?
P.S. Якщо ви ще не підписали петицію щодо ратифікації Стамбульської конвенції, то зробіть це сьогодні.
P.P.S. Коли шукала інформацію для цього поста, натрапила на текст "Психологічне насильство: як розпізнати та врятуватися". Рекомендую.
#насильство
1.2K views18:16
Ц
Порно в Telegram » 
