Ці блядські історії

2022-06-26 15:30:49 ЗБІР ЗАКРИТИЙ, БАНКА РОЗБИТА.

Я не планувала цього робити, але сьогодні знову прокинулась від слів хлопця: "Вставай, по Києву прильоти, потрапили в житловий будинок". Так само він мене будив 24 лютого.

Я все ще не збиралася писати цей пост, але була чергова тривога і ще два вибухи, які чув практично весь Київ. Зараз я сиджу в калідорі, навіть і після завершення тривоги. Бо, виявилося, що це - найзручніше робоче місце в усій квартирі.

А ще я дуже і дуже зла, як більшість з нас: за те, що наша країна - як кістка в горлі в русні. Що замість того, щоб планувати гарну неділю, ми змушені думати, як встигнути добігти до метро.

І от я подумала, що можу направити злість в правильне русло: в донати. А ще - в збір, про який я трохи розповім.

Моя приятелька, одноклубниця і колега опікується 5-тим окремим стрілецьким батальйоном Закарпатської ТРО, який два місяці воював на нулі в Сіверодонецьку і буквально на днях його передислокували не зовсім на нуль, але не те щоб дуже далеко. Там служить її чоловік в якості стрілка-санітара.

Коротше, я дуже хочу, щоб в Лєри вийшло зібрати на те, що дуже треба батальйону. І щоб її Сашко повернувся до неї та сина живим та неушкодженим.

Зараз Лєра збирає на дрон Autel evo 2. Він, якщо відверто, коштує дохріна: близько 7500 євро. І цей збір для маленького волонтера важкий.

Так, я теж не Притула:) Та якщо є шанс трохи прискорити отримання дрона, то я хочу це зробити.

Тому я відкрила банку:

На пташку Autel для 5-го окремого стрілецького батальйону Закарпатської ТРО

Ціль: 50 000.00 ₴

Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/6xuqcEnvCF

Номер картки Банки
5375 4112 0242 0704

Навіть якщо ми зберемо 1000 гривень - це все одно буде краще, ніж нуль. Тут теж важлива кожна гривня, кожнісінька.

P.S. Одразу відповім на питання, яке ви не задавали. Дрон коштує набагато більше, ніж 50 тисяч. Просто я не хотіла залишати банку без жодної верхньої цифри. Відкрити / Коментувати

2022-06-25 19:45:42 Вчора одна чудова підписниця кинула донат на картку, яка прикріплена в описі каналу. Востаннє таке було в січні, здається. Чи, може, на початку лютого. Так, колись були часи, коли #амбасадори_блядського_каналу дякували своїй улюбленій авторці за контент.

І я злякалася цього голосного звуку, бо випадково не перевела телефон у беззвучний режим.

За останній тиждень я двічі чула щось, що дуже нагадувало літак, над нашим районом. І кожного разу прокидалася: лежиш о шостій ранку в ліжку і прикидуєш, чи встигнеш хоча б в калідор і одягти труси, чи вже ну його нахєр. А ще у нас в квартирі чути аж три сирени - взимку було тихо, а весною явно всі відремонтували. І вони виють по черзі, періодично накладаючись одна на одну. Задоволення, знаєте, на любителя.

Ще під нами живе сусід, який не лише любить слухати голосно музику, а й закатує істерики своїй старенькій мамі і потім гримає дверима так, що аж будинок труситься. Кожного разу підскакую.

І я просто не уявляю, скільки часу ще боятимусь всіх голосних звуків, бо до цього неможливо звикнути. Ну і ця йобана русня продовжує гатити і гадити на нашій землі. І навіть наші доблесні ЗСУ не скажуть, коли точно ми переможемо.

А сьогодні вночі в Україну зі сторони Білорусі полетіло більше 50-ти ракет. Ото нам з сусідами "пощастило" - хай бог милує. І пост цей, до речі, пишу, коли у нас триває тривога. От же йобана русня, хай би повиздихали всі.

P.S. Донатом я поділилася далі, бо ми всі точно знаємо, що кожна гривня важлива. Відкрити / Коментувати

2022-06-24 20:51:54 І в догонку, про тіло і сором.

Помітила таку закономірність: коли пишу про чаші та місячні, від каналу кожного разу відписується більша кількість людей, ніж зазвичай. А тепер, коли телеграм дає можливість подивитися, хто ж саме пішов, бачу, що це частіше чоловіки.

Ну бо, може, вони очікували історій, сексу та якихось непристойностей, а авторка пише про фізіологію і кров. Фу таке писати, фу.

Бо місячні - це все ще щось таке, чого треба соромитися чи ховати. Бо раптом комусь буде неприємно.

Тільки от це звичайний фізіологічний процес і жінка менструює раз у 21-35 днів, якщо вона здорова, не в дикому стресі, не вагітна, не годує грудьми та не в менопаузі. І якщо в середньому місячні тривають 5 днів (в когось менше, в когось більше), то 60 днів в рік в жінок менструація. Одна, бляха, шоста року. Навіть боюся підраховувати, скільки в середньому це днів за життя. Як добре, що за мене це зробили ось тут. Коротше, дівки, це плюс-мінус 10 років нашого життя.

Чого я взагалі завелася про це: в інфопросторі почали з'являтися матеріали про жінок на війні. Та і самі дівчата, хто мав на то сили, писали пости, як їм служиться у війську. І про місячні теж писали, бо так, це важливий момент. Ну і за останніми даними, в українському війську зараз служить 37 тисяч жінок. Це, знаєте, дохріна.

Безумовно, під постами завжди знаходилися один-два коментатори, які обурювалися, що як можна писати про таке і хіба це якась така важлива проблема, що вона заслуговує на висвітлення в пресі.

Так от, заслуговує.

І на війні, і в мирний час теж. Бо це десять років життя, бляха. Три з половиною тисячі днів. І, якщо відверто, то не кожен цей день можна назвати найкращим в житті.

#тіло #менструація Відкрити / Коментувати

2022-06-24 20:05:06 ТІЛО ЖІНКИ ЇЙ НЕ НАЛЕЖИТЬ

Листала сьогодні фб і наштовхнулася на пост в стрічці, від якого вже другу годину літаю на жопній тязі під стелею. Одна френдеса написала пост про пекарню і про те, що як добре, що вона поруч з роботою, бо їхні булки жінці дуже подобаються. Це не пряма цитата, але суть зрозуміла.

І що ж: в коменти прийшов якийсь вуйко з гори і почав жартома розказувати, що булки - то зло і їх треба берегтися, а то вдруг рознесе і авторку жоден мужик не захоче. Це не те щоб цитата, але суть зрозуміла.

Як мене зачепило - піпєц! Бо скільки б тобі не було років, які б у тебе не були заслуги, де б ти не була в той момент - включаючи передову - будь добра, дамочко, мати красиву сраку в певних параметрах, бо раптом якийсь хлоп на тебе гляне і тебе не схоче через вагу.

Потім там ще кілька чоловіків прийшло, з нульовою емпатією і відсутністю навички тримати язика за зубами, коли інші люди не просять прямим текстом порад. Трохи напхали тим хлопам в панамки, та мені видається, це безрезультатно.

Бо коли народжується дівчинка, вона вже всім винна: спершу за те, що народилася не хлопцем, не наслідником, потім вона має бути тихою, уважною, послушною, не відсвічувати, мудрою, гарною господинькою і щось там ще. Ще там далі, з роками, гарною стрункою молодою лялечкою - і бажано такою залишатися максимально довго, аж до смерті.

Я останніми часами багато сумую: фб підкидає спогади кількарічної давності. Там я бачу себе, красиву молоду жінку, але нещасну і з очима побитої собаки. І думаю: "Божечки, ну шо тобі було не так, чувак? Чому цю жінку ти критикував за все: за тіло, бажання, потреби, думки? Чого ж ти жив з нею, раз тобі було так зле і вона така фігова?"

Тепер-то я знаю, чого. Треба "просто" було прожити досить сеансів психотерапії, пропрацювати власну цінність і ще кілька років порефлексувати на тему: "а чи не від'їбатись нарешті від себе".

Тіло жінки їй все ще не належить. Воно чиє завгодно: батьків, чоловіка, дітей, держави. Навіть якийсь пилип з конопель обов'язково скаже свою дуже експертну думку з приводу ніг/грудей/дупи/віку/ваги/чого завгодно.

І це такий піздєц.

Там, під тим постом, ще були коментарі, що "можна ж просто не звертати увагу", "може, людина просто пожартувала" і "ніхто взагалі не тисне на жінок з вагою, то все ваші проекції".

На щастя, ми все-таки рухаємося в сторону європейських цінностей - і подалі від русні - тому коментарів щодо жіночого тіла все-таки менше, ніж навіть десять років тому. Та все ще є. І тиск є. І знецінення. І очікування від жінки обслуговування різного штибу. І оцінка через тіло і єбабельність. Лупати сю скалу ще довго, але нічо: жіночих голосів все більше.

Ну а декому таки вартувало б позакривать пиздаки і тримати свою цінну думку про чужі тіла при собі. Особливо про чужі жіночі тіла.

#тіло Відкрити / Коментувати

2022-06-20 17:37:48 https://t.me/vsratomemy Відкрити / Коментувати

2022-06-20 13:26:52 Стамбульська конвенція ратифікована, людоньки! Нарешті.

259 голосів «за». Відкрити / Коментувати

2022-06-17 14:02:08 Що хочу сказати, людоньки: мені видається, що дуже мало видатних жінок присутні в нашому інформаційному просторі і ми можемо це виправити.

Думаю, ви в курсі, що в Києві цифровому можна проголосувати за перейменування вулиць. Голосування триватиме ще до 19 червня включно, тому у нас не так багато часу, але він є.

І я побачила, що на Divoche.media є великий текст про жіночі імена у списках до голосування та хто ці постаті. Ось тут.

Це дуже хороший текст.

Якщо маєте трохи часу, натхнення і "Київ цифровий" в телефоні, проголосуйте, будь ласка, за тих, хто вам відкликається. Відкрити / Коментувати

2022-06-13 19:38:51 Ті, хто давно читає канал і прийшли сюди якраз на блядські історії, знають, що у мене є ТОЙ_САМИЙ_КОМБІНЕЗОН, який я одягала практично на всі свої перші класні (а інколи - не дуже) побачення: і до Кучерявого, і до Боксера, і до Сусіда, і до Хлопця Без Імені, і навіть до того чувака, з яким довелося перетрахувати побачення з останнім. Хіба до Пілота чи до Солодкого пішла в сукнях, які теж були моїми улюбленими.

Я почувала себе в тому комбінезоні дуже красивою і мені було неймовірно зручно. А ще я знала, що він чудово підкреслює всі мої форми та округлості. Тому ясно, що заносила я його до неможливості. Навіть шукала подібну заміну, але усе було не те. Лишилося хіба копію пошити - ну або знову спробувати знайти його в тому турецькому магазині фетишного одягу.

Так от, до чого я веду:) Сьогодні вранці я, так би мовити, струсила пилюку з комбінезону і вдягла його на побачення з хлопцем, з яким ми разом живемо майже п’ять місяців.

Бо традицію треба підтримувати:) Відкрити / Коментувати

2022-06-12 17:34:30 І тут я зрозуміла, що в той момент, коли святкувала свої 20 років в Іспанії, мій хлопець жив ще в животі у мами. Відкрити / Коментувати

2022-06-10 10:32:47 ПРО УВАЖНІСТЬ

В квартиру, в якій зараз живу, я переїхала більше року тому. Майже всі коробки розібрала, а кілька так і осіло на балконі. Бо складно, знаєте, увіпхнути речі, які до того жили на 70-ти метрах, в 48.

А вчора психонула і пішла розгрібати: є у мене такий стан, коли порядок навколо допомагає зробити порядок в голові. І одразу отримала подарунки з минулого: два перстні, з якими мені робили пропозицію сходити заміж. При чому, два - від одного і того ж хлопця.

Ми тоді жили разом досить довго, щоб визначитися, що робимо далі. Я хотіла розвитку, а його все влаштовувало і «чого ти починаєш, все ж нормально було». Тоді я вже навіть зробила спробу піти, але з першого разу не вдалося, не вистачило сил і духу.

І от літо, мій день народження, ми поїхали подорожувати Україною і в 12 ночі, в маленькому містечку, десь в чорта на рогах, він робить мені пропозицію і простягає перстень. Красиво, в коробочці, все як має бути.

Тільки перстень не налазить - і це було першою проблемою. Змогла одягти його лише на мізинець. А друга проблема — він в золотому кольорі, а я, бляха, не ношу золотого взагалі!

На той момент ми прожили разом вже років сім з хвостиком, я одягала свої перстні 100500 разів, їх у мене було дохріна - як і зараз, до речі. І там жодного — ЖОДНОГО, БЛЯТЬ — золотого.

У мене було дві брошки в золотому, одна вінтажна з Іспанії, інша, вже антикваріат з 40-вих років, з Америки. Я їх не носила, але ці брошки були цінні для мене через історії. Але перстень на заручини??!

І я розумію, що з розміром можна було промахнутися. Хоча для цього було досить взяти будь-який мій перстень, віднести в ювелірний магазин чи майстерню і попросити визначити розмір. Я би навіть не помітила, що перстня нема день чи два.

Але це не завершення історії. Через деякий час хлопець робить пропозицію вдруге і дарує ТАКИЙ САМИЙ, ОДИН В ОДИН золотий перстень, просто іншого розміру. На цей раз перстень виявився завеликим і пальцем з ним я могла показувати fuck :).

Коротше, цього разу я подумала, що це таки знак і треба валити. Що я і зробила досить скоро.

А персні я залишила собі, як нагадування. Відкрити / Коментувати